Скласти казку про весняний струмок, пісеньку дощових крапель та ...

Женя

Катерина Іванівна повела своїх маленьких першокласників у поле. Був тихий осінній ранок. Високо в небі летів ключ перелітних птахів. Вони тихо курликали, і від цього в степу було сумно.Учителька сказала дітям:—    Сьогодні ми будемо вчитися розповідати про осіннє небо. Хай кожен з вас добере для цього в рідній мові красиві і точні слова.Діти притихли. Вони дивились в небо і думали. Через хвилину всі заговорили: «Небо синє-синє... Небо голубе... Небо чисте...» І все. Діти знову і знову повторювали одні й ті самі слова: синє, голубе, чисте.Збоку стояла маленька Валя.—    А ти, Валю, що хочеш сказати?— запитала Катерина Іванівна.—    Я хочу сказати своє слово.—    Яке ж твоє слово про небо?—    Небо ласкаве...— тихо сказала дівчинка й усміхнулась.Діти притихли. Вони враз побачили в небі те, чого не бачили досі: «Небо сумне... Небо тривожне... Небо зажурене... Небо холодне...»А небо грало, трепетало, дихало, як жива істота. І діти дивилися в його сумні сині-сині осінні очі.