Напишiть твiр-мiнiатюру"осiнь у моэму мiсти",викорустовуючи ...

Настя

Ще вчора сонечко гріло по-літньому. А сьогодні вночі до мого міста непомітно вступила пишна-осінь.Виглянула я у вікно — і не впізнала трьох братів осокорів, що ростуть у дворі.Пожовкле листя овіяло їх. У їхні буйні зелені крони осінь вже де-не-де вплела пасма жовтого листя. Молода берізка опустила додолу довгі коси-віти. А вітер чеше, чеше їх, заспокоюючи красуню. Не сумуй, що незабаром опаде твоє листя. А я з нетерпінням чекаю бабине літо яке ось ось ступе на поріг.Прийде весна — і на місці опалого листочка виростуть нові, молоді пагінці. Ще пишніше розквітне твоя врода.Кожний новий ранок зустрічає мене по-іншому: то загорне у густий туман, то рвучий вітер завіє мені за комір, то збадьорить прозорою прохолодою. А інколи розщедриться ранок і зустріне свіжовимитим сонечком, скісні промені якого заглядають під самі повіки, ніби просять пробачення за своїх сердитих побратимів,і я починаю дихати прохолодою.Я люблю осінь за її тихий смуток, що щемом озивається в серці, за важкі кетяги горобини, за срібні нитки бабиного літа, що дарують нам окрайчик літнього тепла, за шерхіт опалого листя, який заспокоює отой щем у серці.У садочках пахнуть достиглі яблука викохані щедрим літнім сонцем, вони вже не в змозі втриматися на гілці, голосно гупають з віт, проливаючись липким соком у холодну траву.— “Не сумуй, — каже мені жовта гілка за вікном. — Мине осінь, пройде зима. Пора згасання зміниться порою цвітіння”.І я не сумую, бо про це мене просила сама Осінь сьогодні вночі. Осінь, що завітала до мого міста.